Львівський драматичний театр імені Лесі Українки, Львів

Дія відбувається у Єрусалимі дві тисячі років тому.

На одній із прогулянок містом могутній цар Ірод зустрічає тендітну та щиру дівчину Маріамну, в яку закохується з першого погляду. Це кохання – шалений шторм, що руйнує все на своєму шляху. Особливо – людські долі. 

Маріамна, піддавшись хвилинній пристрасті, відповіла Іроду взаємністю. Та з часом вона впевнилася у тому, що з жалю високе почуття не взмозі народитися. Доброта Маріамни не змогла подолати жорстокості Ірода, хоч тільки думка дівчини була важливою для царя.

Платонічна любов Маріамни до молодого воїна Луки, який був поводирем сліпця Агасфера – мудрого повстанця, закінчилася раптово і трагічно: ревнивий Ірод наказав своєму кату Зосимі убити Луку. Зосима, як вірний пес, виконував усі забаганки та накази царя. Він був хитрим та жорстоким, що повністю задовольняло Ірода. Такі люди не бачать меж та заборон, не володіють собою та своєю совістю, не розрізняють добро і зло. Тому очікуваною розгадкою стало вбивство Зосимою дружини Ірода – Маріамни. Рахіль, годувальниця Маріамни, принесла цю фатальну звістку царю зі словами: «Твій кат убив дитя твоє!»

Зрада найвірнішого слуги і смерть єдиної людини, яку він любив і яка змогла хоча би трохи полюбити його, довели Ірода до божевілля. В пориві нестримного відчаю колись Великий Ірод б’ється в істеричному бажанні повернути Маріамну. Зовсім з’їхавши з глузду, він вбиває зрадливого Зосиму та закінчує життя самогубством. Усе зло, яким було наповнене життя Ірода, розірвало його зсередини та закидало камінням Стіни Плачу, яку він так натхненно будував на кістках рабів, підживлюючи її кров’ю та слізьми.